старостин
СТА́РОСТИН, а, е.
Прикм. до ста́роста; належний старості.
– Колись я вибігла по воду, а баби нишком передають одна одній: старостин син зник (О. Іваненко);
Старостині очі спалахнули по-тигрячому (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)