старостин

СТА́РОСТИН, а, е. Прикм. до ста́роста; належний старості.

— Колись я вибігла по воду, а баби нишком передають одна одній: старостин син зник (Ів., Таємниця, 1959, 106);

Старостині очі спалахнули по-тигрячому (Збан., Єдина, 1959,164).

Значення в інших словниках

1. старостин — ста́ростин прикметник  Орфографічний словник української мови
2. старостин — СТА́РОСТИН, а, е. Прикм. до ста́роста; належний старості. – Колись я вибігла по воду, а баби нишком передають одна одній: старостин син зник (О. Іваненко); Старостині очі спалахнули по-тигрячому (Ю. Збанацький).  Словник української мови у 20 томах
3. старостин — -а, -е. Прикм. до староста. || Належний старості.  Великий тлумачний словник сучасної мови