стеблина
СТЕБЛИ́НА, СТЕБЕЛИ́НА, и, ж.
1. Окрема трав'яниста рослина.
Зробив [Білогруд] крок убік, нагнувся і вирвав з землі поруділу нескошену стеблину пшениці (Ю. Бедзик);
Сьогодні він радить винищити багаторічні трави до єдиної стеблини (С. Журахович).
2. Те саме, що стебло́ 1.
Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (М. Коцюбинський);
Важкий колос гне стеблини до землі (А. Головко);
Комбайн вбирав чисто, хіба вже яка стеблина впала на землю, то тільки тоді її не зачепило хедером (Ю. Збанацький);
* У порівн. [Платон Гаврилович:] Та коли б же ти знала, ще й яку дівчину висватаю. Очі – як терночок, брови – як шнурочок, станок тонісінький, як стеблина (С. Васильченко);
Біля вузькоколійки, високий і тонкий, як стеблина, Францішко стояв з кошиком у руці й чекав на Глущука (С. Чорнобривець).
Словник української мови (СУМ-20)