столітній
СТОЛІ́ТНІЙ, я, є.
1. Віком сто років.
З виду дід був древній, столітній, хоч ще кремезний (Панас Мирний);
В юрті я сидів на килимі в гостях у столітнього акина у Джамбула (П. Тичина).
2. Який існує, живе, триває і т. ін. близько ста або понад сто років.
Спасибі, дідусю, що ти заховав В голові столітній ту славу козачу (Т. Шевченко);
Присів на теплій скибі ворон-крук, Чорніш чорнозему його столітні крила (Л. Дмитерко);
Хома не втрачав надії знайти отак коли-небудь закопану бочку добрячого столітнього вина (О. Гончар);
// Який росте близько ста або понад сто років (про ліс, окремі дерева і т. ін.).
Над самим шосе зеленіють товсті столітні граби та буки (І. Нечуй-Левицький);
Серед чагарів стояли столітні вузлуваті дуби (І. Цюпа);
Столітній ліс глибоким шумом Наді мною угорі шумить (П. Дорошко);
// Пов'язаний з чим небудь, що відбувалося дуже багато років тому.
Щасливий край, де молодості й сили Столітні спомини не пригнітили (М. Рильський);
– Ану тихо мені! – владно остерегла його Марія .. – Безглузді ревнощі столітньої давнини (І. Волошин).
3. Стос. до часу, періоду тривалістю сто років.
Драматична поема “Одержима” (1901) за різноманітністю оцінок і суджень, що з'явилися впродовж столітньої критичної історії, посідає серед творів Лесі Українки виняткове місце (із журн.);
Столітній ювілей.
Словник української мови (СУМ-20)