сторопілий
СТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм.
1. Дієпр. акт. до сторопі́ти.
Саня швидко рушила до селища. Сторопілий від такої несподіванки, юнак ніби прикипів до землі (Ю. Шовкопляс);
// у знач. прикм.
Гриша клубком підкотився до сторопілого бандита і схопив його за ноги (Л. Смілянський);
Загледівши за Валериковим плечем сторопілого Данька, він одразу вгадав у ньому людину степову, далеку від всієї цієї механіки (О. Гончар).
2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк.
Сторопіле обличчя;
Сторопілі очі.
Словник української мови (СУМ-20)