сторопілий

СТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до сторопі́ти.

Саня швидко рушила до селища. Сторопілий від такої несподіванки, юнак ніби прикипів до землі (Шовк., Інженери, 1956, 113);

// У знач. прикм.

Гриша клубком підкотився до сторопілого бандита і схопив його за ноги (Сміл., Сашко, 1957, 223);

Загледівши за Валериковим плечем сторопілого Данька, він одразу вгадав у ньому людину степову, далеку від всієї цієї механіки (Гончар, Таврія, 1952, 211).

2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк.

Сторопіле обличчя; Сторопілі очі.

Значення в інших словниках

1. сторопілий — (який розгубився з певного приводу) оторопілий, переляканий, остовпілий.  Словник синонімів Полюги
2. сторопілий — сторопі́лий дієприкметник  Орфографічний словник української мови
3. сторопілий — див. зляканий; приголомшений; розгублений  Словник синонімів Вусика
4. сторопілий — СТОРОПІ́ЛИЙ, а, е, розм. 1. Дієпр. акт. до сторопі́ти. Саня швидко рушила до селища. Сторопілий від такої несподіванки, юнак ніби прикипів до землі (Ю. Шовкопляс); // у знач. прикм. Гриша клубком підкотився до сторопілого бандита і схопив його за ноги (Л.  Словник української мови у 20 томах
5. сторопілий — -а, -е, розм. 1》 Дієприкм. акт. мин. ч. до сторопіти. 2》 у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк. Сторопіле обличчя.  Великий тлумачний словник сучасної мови