стрибучий

СТРИБУ́ЧИЙ, а, е.

Який добре стрибає.

Стрибучий футболіст;

// рідко. Дуже жвавий.

– Не забувай, що в тебе жінка молода й гарна, і проворна, і стрибуча, – жартував Денис (І. Нечуй-Левицький);

Я, глянувши в напівзамерзле скло, грізне й барвисте вгледіла видіння, переблиски вогнів у чорноті внизу, червоні, жовті і зелені траси стрибучих рисок (М. Бажан);

Сонце било просто в спину князеві, й він гнав коня на свою власну тінь, довгу й стрибучу (І. Білик);

// перен. Який звучить переривчасто, нерівномірно (про звуки, слова і т. ін.).

Зворушливі, стрибучі та меланхолійні звуки негритянської пісні ніби заколисували дівчаток (О. Ільченко).

Значення в інших словниках

1. стрибучий — стрибу́чий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. стрибучий — див. жвавий  Словник синонімів Вусика
3. стрибучий — -а, -е. Який добре стрибає. Стрибучий футболіст. || рідко. Дуже жвавий. || перен. Який звучить переривчасто, нерівномірно (про звуки, слова і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. стрибучий — СТРИБУ́ЧИЙ, а, е. Який добре стрибає. Стрибучий футболіст; // рідко. Дуже жвавий. — Не забувай, що в тебе жінка молода й гарна, і проворна, і стрибуча, — жартував Денис (Н.-Лев., VI, 1966, 412); // перен.  Словник української мови в 11 томах