стривожитися
СТРИВО́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, док.
Відчути тривогу, неспокій; занепокоїтися, схвилюватися.
За Дніпром усі стривожились, що князь Єремія оселяється над Сулою; усі думали, що він наведе ксьондзів та єзуїтів, заведе польське військо й силуватиме до унії й католицтва (І. Нечуй-Левицький);
В понеділок в обідню пору прийшла з відпусту Явдоха. Вона дуже стривожилась, не заставши в хаті ні дочки, ні її скрині (М. Коцюбинський);
Був певний [лісничий], що вона вже встигла дійти додому .. Дуже стривожився, коли дід Маврикій сказав йому, що Улянки ще не було (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)