струнко
СТРУ́НКО, присл.
1. Присл. до струнки́й 2, 3.
Струнко стоять високі стебла мальви, обнизані до самого вершечка гудзиками насіння (М. Стельмах);
Будинок її, єдиний на ціле селище двоповерховий, струнко здіймається з-поміж темної зелені парку (О. Гончар);
Рядами струнко йдуть баби, жінки, дівчата (В. Сосюра).
2. Навитяжку, не рухаючись і не розмовляючи.
Моряки стоять струнко, дивляться на Гайдая і Стрижня (О. Корнійчук);
Враз дід став струнко, взяв під козирок і відрапортував (О. Донченко);
// у знач. виг., військ., спорт. Уживається як команда, що вимагає стояти виструнчившись, навитяжку, не рухаючись і не розмовляючи.
Підбігаючи, хтось подає команду: – Струнко! (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)