стук
СТУК¹, виг., часто уживається з повторенням: стук-стук, стук та стук.
1. Звуконаслідування, що означає короткий, уривчастий звук від удару по чому-небудь, падіння чогось і т. ін.
– Стук-стук, – стукає хтось у вікно (Я. Галан).
2. Уживається як присудок за знач. сту́кнути.
Коли щось у віконце стук-стук!.. (Марко Вовчок);
Коли це вночі, спимо ми, щось у вікно – стук! (М. Коцюбинський);
Пахнуть клепки свіжим дубом, йдуть самі до рук. Бондар свисне, скине чубом і все стук та стук (М. Рудь);
Щодня в подвір'я наше заліта Упертий дятел. Сяде на колоді – І стук та й стук, що й переслухать годі (М. Рильський);
– Мовчу я, а в самого серце тільки стук-стук-стук, стук-стук-стук (Григорій Тютюнник).
СТУК², у, ч.
1. Короткий, уривчастий сильний звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь, коливань, розривів і т. ін.
Немов дика орда наступала на город і ґвалтувала тишу стуком копит об камінь, скрипом арб [гарб] і риком худоби (М. Коцюбинський);
З дому чути тихий стук посуди (М. Рильський);
Чулися вже з города людські голоси, стуки та грюки, дзеньки та бреньки (П. Загребельний);
// Короткі, уривчасті звуки, утворювані ким-, чим-небудь під час роботи.
З великої кузні було чути сопіння ковальського міха і стук коваля (Н. Кобринська);
// Удар (у двері, вікно і т. ін.), який сповіщає про що-небудь або є умовним сигналом.
Не швидко почула Христя стук у вікно... – Він, він, Гриць! (Панас Мирний);
Сьогодні Михайло Нагорний не зайшов до школи, тільки умовним стуком викликав учителя з тісної кімнатки (М. Стельмах).
2. Шум, який створюється ритмічними скороченнями серця, пульсацією крові.
Вже кілька місяців жив у ворожому тилу, по власній землі ходив, мов по чужій, прислухаючись навіть до стуку власного серця (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)