суджений
СУ́ДЖЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до суди́ти.
Найнеймовірніші чутки гасали по селах та хуторах: німці .. палять хліба в Грунському районі, вирубують ліси, щоб не заводилися партизани: ті, що були розкуркулені та суджені за Радянської влади, тікають із тюрем (Григорій Тютюнник);
– В моїй долі є страшенне, безщасне непорозуміння, яке оплутало моє життя, зламало суджений мені талан (М. Старицький);
Того, що суджене, боятися не треба (В. Мисик);
// су́джено, безос. пред.
Микита – це був теж коновод з їх товариства. Його піймано, суджено (Б. Грінченко);
[Жірондист:] Кожний в світі може тільки жити або вмирати, третього ж – нічого не суджено на сьому світі людям (Леся Українка).
2. у знач. ім. су́джений, ного, ч.; су́джена, ної, ж. Призначений (призначена) долею; наречений (наречена).
[Маруся:] Мій суджений, мабуть, ще десь на припічку кашу їсть (М. Кропивницький);
Дружки й світилки, як побачили Оксаниного судженого, оплакували товаришку та більше сумних пісень співали, ніж весільних (А. Іщук);
– Мамко, я збираюся шукати мою суджену. – Не йди, синку, нікуди. Ти можеш і тут оженитися (В. Королевич).
Словник української мови (СУМ-20)