суперечник

СУПЕРЕ́ЧНИК, а, ч.

Той, хто сперечається, любить сперечатися; сперечальник.

Суперечників велике брало зло (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

Ні! Суперечники згадували ім'я сподвижника Пугачова уральського робітника Білобородова. 1905 рік! (Є. Драбкіна);

Обидвох суперечників здержували товариші (Б. Лепкий).

Значення в інших словниках

1. суперечник — супере́чник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. суперечник — -а, ч. Той, хто сперечається, любить сперечатися; сперечальник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. суперечник — Супере́чник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. суперечник — СУПЕРЕ́ЧНИК, а, ч. Той, хто сперечається, любить сперечатися; сперечальник. Суперечників велике брало зло (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 240).  Словник української мови в 11 томах
5. суперечник — Суперечник, -ка м. Спорщикъ. Суперечнику, суперечаєш, а мало знаєш. Чуб. III. 345.  Словник української мови Грінченка