суперничати
СУПЕ́РНИЧАТИ, аю, аєш, недок.
1. Прагнути перемогти, перевершити кого-небудь у чомусь.
Знатні турки суперничали один з одним у розкоші палаців та парків, у пишності почтів (з навч. літ.);
Сармати часто суперничали з іншими племенами та, бувало, навіть поступалися їм владою (з навч. літ.);
Кобяк захотів суаерничати зі мною, захотів тільки для себе слави і багатства (В. Малик);
// Домагатися, поряд з іншим (іншою), кохання якої-небудь жінки (якогось чоловіка).
Радий, що молодий. Та коли ти парубок, то знайди собі дівку молоденьку і чисту, не відбивай жінку в того, хто не може з тобою суперничати (М. Циба).
2. Мати однакові з ким-, чим-небудь якості, достоїнства, заслуги і т. ін., не поступатися перед кимсь, чимсь.
Київ став [у XI ст.] величезним світовим центром торгівлі, ремесла, культури, мистецтва, який суперничав із столицею Візантійської імперії Константинополем (з наук. літ.);
Найвищим досягненням Соленика була роль українського селянина Михайла Чупруна [у п'єсі І. Котляревського “Москаль-чарівник”], в якій харківський артист суперничав із “самим” Щепкіним (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)