сіро

СІ́РО.

1. Присл. до сі́рий 1, 3.

В кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця (Ю. Смолич);

// у знач. пред.

По небу пливло сіре лахміття хмар. Сіро було в очах кожного, сіро й на душі (Ю. Збанацький).

2. у знач. пред. Сутінно (перед світанням).

Сіро ще було. Сіре удосвітнє небо, сірі хати, збиті докупи, немов отара, і сірі осінні поля (М. Коцюбинський);

З кожною хвилиною помалу видніло. Вже було не чорно, а сіро (І. Багряний);

// Похмуро, темнувато (від хмар, диму, туману і т. ін.).

Коли б вже раз побачити справжнє італьянське [італійське] сонце, а то більше сіро (М. Коцюбинський);

Підвела [жінка] до вікна. – Глянь. За селом туманом сповитий степ. – Сіро. Я нічого не бачу! – зойкнув я (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. сіро — сі́ро прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. сіро — 1》 Присл. до сірий 1), 3). || у знач. присудк. сл. 2》 у знач. присудк. сл. Сутінно (перед світанням). || Похмуро, темнувато (від хмар, диму, туману і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сіро — СІ́РО. 1. Присл. до сі́рий 1, 3. В кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця (Смолич, І, 1958, 56); // у знач. присудк. сл. По небу пливло сіре лахміття хмар. Сіро було в очах кожного, сіро й на душі (Збан., Єдина, 1959, 155). 2. у знач.  Словник української мови в 11 томах