сіро

СІ́РО.

1. Присл. до сі́рий 1, 3.

В кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця (Смолич, І, 1958, 56);

// у знач. присудк. сл.

По небу пливло сіре лахміття хмар. Сіро було в очах кожного, сіро й на душі (Збан., Єдина, 1959, 155).

2. у знач. присудк. сл. Сутінно (перед світанням).

Сіро ще було. Сіре удосвітнє небо, сірі хати, збиті докупи, немов отара, і сірі осінні поля (Коцюб., II, 1955, 429);

// Похмуро, темнувато (від хмар, диму, туману і т. ін.).

Коли б вже раз побачити справжнє італьянське [італійське] сонце, а то більше сіро (Коцюб., III, 1956, 268);

Підвела [жінка] до вікна. — Глянь. За селом туманом сповитий степ. — Сіро. Я нічого не бачу! — зойкнув я (Головко, І, 1957, 55).

Значення в інших словниках

1. сіро — сі́ро прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. сіро — 1》 Присл. до сірий 1), 3). || у знач. присудк. сл. 2》 у знач. присудк. сл. Сутінно (перед світанням). || Похмуро, темнувато (від хмар, диму, туману і т. ін.).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. сіро — СІ́РО. 1. Присл. до сі́рий 1, 3. В кутку сіро полискував невеличкий розтруб гучномовця (Ю. Смолич); // у знач. пред. По небу пливло сіре лахміття хмар. Сіро було в очах кожного, сіро й на душі (Ю. Збанацький). 2. у знач. пред. Сутінно (перед світанням).  Словник української мови у 20 томах