темнота
ТЕМНО́ТА́, о́ти́, ж.
1. Відсутність світла, освітлення; темінь.
Любе місяця сіяння Прожене темноту ночі (Леся Українка);
І враз – з постелі в темноті недремний дух мене підкинув (П. Тичина);
Якісь дядьки, кошлаті, з клумаками, в гробницях будуть чирхать сірниками. Повзти на пузі в чорній темноті, з кісток зривати бляшки золоті (Л. Костенко);
// Темне, не освітлене або погано освітлене місце, не освітлений простір.
А тут ще почало темніти, так Сомкове військо – наче те море, що спереду ще хоч видно, як хвилі ходять, а дальш, у темноті, так уже тілько реве да бурхає (П. Куліш);
І сидять вони у темноті на печі, дожидають матір з поденщини (Марко Вовчок);
Погасла свічка, – тільки кінчик гноту Червону іскру кидає в темноту (П. Грабовський);
// перен. Про втрату свідомості, непритомний стан.
Закрутилося, заходило колесом все кругом мене... Непроглядна темнота очі криє... (Панас Мирний);
// Час, коли не світить сонце; пізній вечір, ніч.
Життя стало нестерпним, з настанням темноти на вулицю не вийдеш, місто як вимерло, тільки ковані підбори [інтервентів] по бруку клацають (О. Гончар).
2. перен. Неосвіченість, відсталість, неуцтво.
Хай загине Слід по підлості і злобі, Слід по темноті й безумстві [безумству] (І. Франко);
Вона почала придивлятися до нього, наскільки се було в її змозі, і налякалась темноти й убожества, що панували там (М. Коцюбинський);
Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами., з ворогуванням селянина до інтелігента (М. Коцюбинський);
Злидні, безправ'я, темнота, нещадна експлуатація, моральне знущання – от риси галицької, буковинської, закарпатської минувшини (М. Рильський).
3. зневажл. Про неосвічену, необізнану з чим-небудь або відсталу людину.
Хтось зашипів на нього, осік зразу: – Ех ти, темнота! Не в грошах діло (В. Кучер).
4. заст. Сліпота.
– Шкода мені, дідусю, твоєї темноти, – каже [Черевань] кобзареві. – Ось на лиш полапай, яке тут диво (П. Куліш).
(1) Те́мна темно́та́ – абсолютна відсутність світла.
Коли вона лягла, то перед її очима у темній темноті засунених сіней все стояло його біле обличчя і стиха усміхалося до неї... (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)