терплячий
ТЕРПЛЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Здатний стійко, без нарікань переносити фізичні або моральні страждання.
– Дядьку лікар, мені вже не буде боляче? Мама кажуть, що я терпляча (Ю. Яновський);
Мете заметіль... Ми терплячі в житті. Навчились на фронті до всього звикати... (І. Нехода);
// Здатний витримувати важкі умови, велике фізичне напруження; витривалий.
В ім'я цього вічного щастя терпів Абдул усі сорок років свого життя. Мовчав. Скорявся. Працював, як гірський осел, як терплячий сумирний верблюд (З. Тулуб);
// Вибачливий до чиїхось недоліків, слабостей, провин і т. ін.
Терплячий чоловік мій дядько. Мама його, котру він .. содержував [утримував] при собі, була страшно вередлива, злослива (М. Коцюбинський);
Завжди урівноважений і терплячий, капітан Чумаченко ставав нещадним, коли виявляв, що якась рота зазнала марних втрат людьми (О. Гончар).
2. Який вимагає терпіння (у 1, 2 знач.), витримки.
Три місяці терплячого лежання у ліжку, лікування і дбайливого догляду лікаря Ле-Куртьє – все наче змило водою (З. Тулуб);
Шляхом тривалого й терплячого розвідування він з'ясував, що на території табору проходила схована каналізаційна труба (Ю. Яновський).
3. Який виражає терпіння, сповнений терпіння (у 1 знач.).
Ця офіціантка Клава, старша дочка Горпищенкова, тільки й скрашує цей похмурий заклад своїми плавними рухами та терплячою до всього привітною усмішкою (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)