тире
ТИРЕ́, невідм., с.
1. Розділовий знак, що має форму прямої горизонтальної риски (-).
Мотивування чи попередження може передаватися на письмі замість двокрапки також і знаком тире (з навч. літ.).
2. Знак такої форми в азбуці Морзе, а також звуковий сигнал, що відповідає цьому знакові.
– Разом з твоєю телеграмою листа ось одержала .. Чудасія – не лист: одні крапки та тире! – Азбукою Морзе? – догадався брат. – Це здорово (О. Гончар);
З цілим світом говорить рука худорлява радистки іскрометним ключем своїм: цятка-тире, цятка-цятка-тире (М. Бажан).
Словник української мови (СУМ-20)