тихомирний
ТИХОМИ́РНИЙ, а, е, розм.
1. Тихий, сумирний.
Нас тройко тихомирних у хаті. Всі вкупі робимо (Ганна Барвінок);
Якою тихомирною дівчинкою була лісовичка..! (О. Донченко).
2. Спокійний, неквапливий.
Розмовами з Смотрицьким він жив навіть і тоді, коли лише сподівався на них, готувався до них. А в тихомирній розмові – спочивав душею й тілом (Іван Ле);
// Який навіває спокій.
І тихомирний сонячний пейзаж Кругом нас непомітно обступає.... (С. Крижанівський);
Він був зовсім непридатний служити санітаром навіть у такому тихомирному, богом береженому шпиталі, як наш. (Б. Антоненко-Давидович);
// Який умиротворяє.
Гнат .. відчув, як спадає йому на серце тихомирний спокій (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)