товкач
ТОВКА́Ч, а́, ч.
1. Товстий дерев'яний стрижень, ударами, натискуванням якого ущільнюють яку-небудь масу або подрібнюють, розтирають що-небудь.
Біля рукавів, звідки сиплеться крупчатка, стоять чоловіки і, не кваплячись, товкачами туго набивають мішки (А. Шиян);
При звичайному способі квашення капусту обов'язково трамбують, поки не виступить сік. Роблять це товкачами з довгими ручками (з наук. літ.);
Тоді помічники його беруть дубовий товкач, довго розтирають суміш [селітри, вугільного порошку і сірки], потім пересипають її під прес (З. Тулуб);
За відсутності спеціальних виноробних плододробарок подрібнення можна провадити в міцних дерев'яних діжках дерев'яними товкачами (з наук. літ.);
* У порівн. Стара почала вмовляти: останься та й останься, бо жалувала мене, що я їй щиро робила, не лінувалась й слухняна була, – от як той товкач: що мені загадають, те й зроблю (Марко Вовчок);
// Заокруглений на кінці стрижень, яким товчуть, розтирають що-небудь у ступі, ступці.
– Жарти жартами, а я, їй-богу, трохи чи не правду кажу, що не знайдете ні товкача, ні ковґанки, бо ці київські ледащиці не затовкують салом борщу (І. Нечуй-Левицький);
// Спеціально оброблений камінь, яким товчуть, розтирають що-небудь.
Ми в чотири руки хапали кам'яний товкач і доти водили ним з притиском по плиті, доки під гладким каменем чути було хоч одно зернятко нерозтовченої та нерозмеленої фарби (І. Франко).
2. перен., розм. Нерозумна людина; дурень.
“Та й дурень ти який, як бачу!” – На те мені він [сват] відказав, – “Як хочеш, то й тебе, товкачу, Я поведу на той базар” (Панас Мирний).
Словник української мови (СУМ-20)