тоненько
ТОНЕ́НЬКО.
Присл. до тоне́нький.
Ніч. Тихо. На вікнах усе хтось малює, квітки з білого мережить, а золотом крайки тоненько облямовує (С. Васильченко);
Бджілка тоненько забриніла, ніби завела тиху, жалібну пісеньку (Н. Кобринська);
Був серед нас Степан Макосій. Він дечим нагадував дівчину і говорив тоненько (В. Минко);
Він ступив на поріг і вийшов на ґанок. Десь над головою тоненько писнула пташка, немов привітала Тараса з добрим ранком (Д. Ткач).
Словник української мови (СУМ-20)