торжествувати
ТОРЖЕСТВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. уроч. Здобувати перемогу, брати гору над ким-, чим-небудь.
Данилова мати поспішала до Галича, їй хотілося скоріше побачити, як Данило торжествує над ворогами (А. Хижняк);
Він ніяк не міг відірвати очей від охопленої вогнями ріки, де розум людини торжествував над силами стихії (Яків Баш).
2. Радіти з приводу своєї перемоги над ким-небудь, успіху в чому-небудь.
Федір Рибка торжествував, а Бувалець лише посміхався у свої довгі вуса; подивимося, мовляв, що з того вийде (М. Чабанівський);
Віктор торжествував. Він відчував, що у нього наче виростають крила, – так радісно, сонячно було на душі (П. Автомонов).
(1) Торжествува́ти перемо́гу – радіти з приводу успіху в чомусь.
– Я вже знаю, по тобі бачу, що ти торжествуєш перемогу (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)