тремтливий
ТРЕМТЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який тремтить (у 1, 2 знач.), здатний тремтіти, дрижати від чогось; тремтячий (у 2 знач.).
Білочка примостилася в дуплі тремтливої осики (О. Іваненко);
В тії калини на зорі Нахилиш ти тремтливу гілку І з неї виріжеш сопілку... (Л. Забашта);
Десь угорі, мало не під самими зорями лопотіло його [осокора] тремтливе листя (І. Цюпа);
// Який нервово, від хвилювання, холоду тощо здригається, рухається.
Тремтливими пальцями Максим потирав скроні (Н. Рибак);
Підступила [Галя] і подала, певне з холоду, тремтливу дівочу руку на привітання (Іван Ле);
// Миготливий, мерехтливий (про світло, вогонь і т. ін.).
Інколи спалахне падуча зірка, прокреслить тремтливий слід, згасне (О. Бердник);
Високе вогнище заливає тремтливим червонястим світлом велику галявину (В. Козаченко);
За річкою у тремтливому мареві розстилався рідний край (О. Гончар);
// Переривчастий, дрижачий, нерівний (про голос, звук).
Дід ішов і співав. І ся немудра стареча пісня, тремтливий голос, і сей темний силует церкви .. – все те творило гармонію тихої гуцульської ночі (Г. Хоткевич);
І поїзд пішов. Відгуркотів. Стало тихо-тихо. І раптом, немов десь під землею, народився тремтливий звук .. То загув на шахті гудок (Д. Ткач);
// Який посилено б'ється (про серце).
Тремтливе серце.
2. перен. Боязкий, полохливий.
Тремтливі козулі.
3. перен. Пройнятий внутрішнім, душевним хвилюванням; схвильований.
Тремтливе чекання.
Словник української мови (СУМ-20)