трон
ТРОН, у, ч.
Багато оздоблене крісло на спеціальному підвищенні – місце монарха під час урочистих церемоній у палаці.
На золотому троні сидів старий цар Карапет з сивою довгою бородою (І. Нечуй-Левицький);
Батий поклав руку на золоте поруччя трону. Він і трон собі зробив такий, як у Чінгіс-хана (А. Хижняк);
* У порівн. Для Марусі накидали купу шкір, бесагів, киптарів – мов трон злагодили для цариці (Г. Хоткевич);
// перен. Влада монарха, монархічне правління.
– Так-от, Орисю, він разом з ключником впевнився, що я нащадок вельможного роду Корецьких, котрі стояли близько трону (М. Старицький);
[Таня:] Все на світі минає: підуть марно царства й панства, трони й корони, а любов щира останеться навіки (С. Васильченко);
Хто може скласти ціну маленькій листівці, яка хитає царський трон? (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)