трубач
ТРУБА́Ч, а́, ч.
1. Музикант, який грає на трубі, або сигналіст, що трубить у трубу, ріг і т. ін., подаючи якийсь сигнал.
Єремія звелів трубачам трубити на влови (І. Нечуй-Левицький);
В хату вступили сільські музиканти. Трубач, гармоніст, скрипаль та ще й бас (І. Микитенко);
Звелів король своїм трубачам заграти в сурми (Грицько Григоренко);
Час від часу лунає сигнал трубача (І. Багмут).
2. розм. Декоративна порода голубів, характерними ознаками яких є своєрідний голос і хвіст, схожий на розтруб.
Найкращі голуб'ятники у нас в Києві живуть на Подолі. Там можна здобути яких завгодно голубів або принаймні подивитись на рідкісних поштовиків, вертунів, трубачів, туркотів... (О. Копиленко);
Голубів, що мають до 40 хвостових пір'їн, деякі аматори звуть павиними, а тих, що мають більше 40 – трубачами (з наук.-попул. літ.).
3. Те саме, що ага́мі 1.
4. Те саме, що ага́мі 2.
Словник української мови (СУМ-20)