трусонути
ТРУСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, розм.
Підсил. до трусну́ти.
Удар грому трусонув будинок, аж забряжчали шибки (І. Цюпа);
Дівча слухняно видерлося на дерево, трусонуло одну гілку, другу, і злива стиглих, соковитих груш посипалась на співбесідників (З. Тулуб);
Вона рішуче вхопила хлопця за плечі й трусонула його з силою (І. Кириленко);
Серб Славко, приязно посміхнувшись, так потис і трусонув руку Галі, що дівчина мимоволі скрикнула (Ю. Смолич);
Юхим задоволено крекнув, трусонув пальтом, аж вітер пішов по хаті (В. Кучер);
Ната по-хлоп'ячому трусонула кучерями (О. Донченко);
// безос.
– Мати пішла? – Пішла, – відповів Микола і сів на стілець біля ліжка. – Чого тебе так трусонуло? (А. Хижняк);
– Ех ти, біда! – заклопотано чухнувся Ярошенко. – Ну, та щось зробимо. Знову доведеться глитаїв трусонути (В. Речмедін).
Словник української мови (СУМ-20)