трусонути

ТРУСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., кого, що, розм.

Підсил. до трусну́ти.

Удар грому трусонув будинок, аж забряжчали шибки (І. Цюпа);

Дівча слухняно видерлося на дерево, трусонуло одну гілку, другу, і злива стиглих, соковитих груш посипалась на співбесідників (З. Тулуб);

Вона рішуче вхопила хлопця за плечі й трусонула його з силою (І. Кириленко);

Серб Славко, приязно посміхнувшись, так потис і трусонув руку Галі, що дівчина мимоволі скрикнула (Ю. Смолич);

Юхим задоволено крекнув, трусонув пальтом, аж вітер пішов по хаті (В. Кучер);

Ната по-хлоп'ячому трусонула кучерями (О. Донченко);

// безос.

– Мати пішла? – Пішла, – відповів Микола і сів на стілець біля ліжка. – Чого тебе так трусонуло? (А. Хижняк);

– Ех ти, біда! – заклопотано чухнувся Ярошенко. – Ну, та щось зробимо. Знову доведеться глитаїв трусонути (В. Речмедін).