трусонути

ТРУСОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., розм. Підсил. до трусну́ти.

Удар грому трусонув будинок, аж забряжчали шибки (Цюпа, Назустріч.., 1958, 30);

Дівча слухняно видерлося на дерево, трусонуло одну гілку, другу, і злива стиглих, соковитих груш посипалась на співбесідників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 169);

Вона рішуче вхопила хлопця за плечі й трусонула його з силою (Кир., Вибр., 1960, 286);

Серб Славко, приязно посміхнувшись, так потис і трусонув руку Галі, що дівчина мимоволі скрикнула (Смолич, Світанок.., 1953, 331);

Юхим задоволено крекнув, трусонув пальтом, аж вітер пішов по хаті (Кучер, Прощай.., 1957, 214);

Ната по-хлоп’ячому трусонула кучерями (Донч., VI, 1957, 128);

// безос.

— Мати пішла? — Пішла, — відповів Микола і сів на стілець біля ліжка. — Чого тебе так трусонуло? (Хижняк, Невгамовна, 1961, 280);

— Ех ти, біда! — заклопотано чухнувся Ярошенко. — Ну, та щось зробимо. Знову доведеться глитаїв трусонути (Речм., Весн. грози, 1961, 26).

◊ Трусону́ти кали́ткою (кали́тку, кали́точку, кали́точкою) чию, чиєю — те саме, що Потруси́ти кали́тку (кали́ткою) ( див. кали́тка).

— Гони, Левку, на всі клапани, хай старий Коваль з Ковалихою трусонуть калиткою, бо недаром їм такого гостя дорогого веземо (Кучер, Прощай.., 1957, 67).