трійко
ТРІ́ЙКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм.
Те саме, що тро́є.
Зосталося тепер у Одарчиній хаті тілько трійко – Горпина, Солоха та вона (Панас Мирний);
Впіймалося з трійко окунців, і Миколина юшка їлася з апетитом (Ю. Збанацький);
Катерина зібрала хліба, врізала шматочок сала, з-під лави дістала трійко качиних яєць і подала дітям у вікно (П. Панч).
Словник української мови (СУМ-20)