тріпати
ТРІПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., розм.
1. тільки 3 ос., що. Із силою смикати, шарпати, бити, кидати що-небудь (про вітер, хвилі тощо).
Бачу, як тріпає вітер блакитний кінець вуалі (М. Коцюбинський);
А вітер волосся йому тріпав-чесав... (А. Головко);
Гордій ще здалеку побачив, як вітер тріпає хвіст диму з димаря бабиної хати... (О. Копиленко).
2. кого, перен. Трясти, тіпати, бити (про хворобу, дріж і т. ін.).
Мене почала тріпати лихоманка (Олесь Досвітній);
// безос.
І хоч тріпало всю дріжжю під пронизливими ранніми дощами, .. а все ж .. вільготніше дихалось їй навіть там, в отім стужнім, незатишнім полі, ніж в остогидлій Гандзиній хаті (Є. Кротевич).
3. кого – що, рідко. Те саме, що попле́скувати 2.
– Іч, гарна яка! Іч, яка хороша стала! – хвалив він її, тріпаючи її своєю невеличкою білою рукою по її повній щоці (Панас Мирний);
На другий день Рустем не мав відбою від нових знайомих, що стискали йому руку, тріпали по плечах, хвалили та прохали книжок (М. Коцюбинський).
4. кого, рідко. Смикаючи, шарпаючи за що-небудь, завдавати комусь болю.
Часом [Яків] очіпок стягне [з жінки] та за коси тріпає (Грицько Григоренко).
5. фам. Іти, бігти; поспішати.
За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (Номис);
Із-за Комарна є куди тріпати до Губич – встали рано, уйшли кусник, аж от і Борислав перед очима (С. Ковалів).
6. що і без прям. дод., фам. Їсти з апетитом.
Тріпай, Мартине, мати ще підкине (Номис).
◇ (1) Тріпа́ти ім'я́ чиє – часто згадувати, повторювати чиєсь ім'я без особливої потреби, несерйозно або недоброзичливо.
– Це й я чув, – похопився Батуллі і зовсім “байдуже” закінчив: – Моє ім'я тріпали, ледве одкараскався (Іван Ле);
(2) Тріпа́ти не́рви рідко – те саме, що Псува́ти (ша́рпати) не́рви (див. псува́ти);
(3) Тріпа́ти язико́м – те саме, що Ля́пати (ля́скати, маха́ти і т. ін.) язико́м (див. ля́пати).
ТРІ́ПАТИ, аю, аєш, недок.
1. Часто робити рвучкі, неширокі помахи чим-небудь; дрібно махати, трясти (у 3 знач.).
Десь узявся і комар і, тріпаючи крильцями, загув у повітрі (Панас Мирний);
Тріпала крильми [пташка] на місці напружено (М. Коцюбинський);
Броня .. ставала їй у пригоді, піддаючи доладне слово, коли Галя спинялася в розмові й тріпала рукою, силуючись нагадати собі забуте слово (Л. Мартович);
Мариня знову розсілася на тапчані, розпустила коси, і вже не чесала – тріпала ними, як пряжею (Ірина Вільде);
Він витирав хустиною голову, ліз за шию, тріпав пазухою сорочки, щоб якось остудитися (Д. Бедзик);
// Трясти, хитати (головою, часто на знак заперечення, незгоди тощо).
– Ні, ні! – казав Сухобрус, тріпаючи головою (І. Нечуй-Левицький);
– Що за чорт! – голосно лається Огей і тріпає головою, щоб збутися цього дивацького настрою (Олесь Досвітній);
// Посилено, прискорено битися (про серце).
Серце радісно тріпало в грудях і якийсь солодкий спокій розлився по всій її істоті (М. Коцюбинський).
2. кого – що, рідко. Те саме, що трясти́ 1.
Бодай тебе, дівчинонько, сім раз дідько тріпав, така нічка темненькая, я до тебе сліпав (з народної пісні);
Коли німець подав свою руку, то Івась пригнувся був, щоб поцілувати. – Не, не, не надо. Так прямо. За руки, отак, – і почав тріпати Івасеву руку (Панас Мирний).
3. що. Трясучи що-небудь, очищати від пилу.
Тріпай килим (Сл. Б. Грінченка);
Посходили [дівчата] з соломокопнителя [соломокопнувача], розв'язували свої хустки і, віддихуючись, шумно тріпали їх від пилюки (Д. Бедзик).
Словник української мови (СУМ-20)