тріпотати
ТРІПОТА́ТИ, очу́, о́чеш і ТРІПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш, недок.
1. Часто, дрібно коливатися, дрижати.
То комин [гуральні] упаде в око, то дим, як чорний кудлатий змій, тріпоче в повітрі (М. Коцюбинський);
Тріпоче сокір, сріблом потемнілим знімаючись у вогку височінь (М. Рильський);
Високо підніс він [Мотора] праву руку, а в ній легенько тріпотів папірець (І. Кириленко);
// Швидко махаючи крилами, триматися в повітрі (про птахів, метеликів і т. ін.).
Вгорі .. жайворон тріпоче (П. Дорошко);
// Швидко, безперестанно рухати, коливати, махати чим-небудь.
Небо всміхнулось до його, до Зінька, так саме, .. як до тих метеликів, що тріпотали кольористими крильцями над зеленими хвилями [хлібів] (Б. Грінченко);
Жайворонок в небо весело завився, крильцями тріпоче, піснею залився (Я. Щоголів);
З кожним разом течія все скупіше тріпотіла золотими прожилками (М. Стельмах);
// Маяти, розвіватися (на вітрі, у повітрі тощо).
Гупають сільські чоботи, лопотять підтички і тріпотять на вітрі стрічки дівчат (М. Коцюбинський);
Прапор над нашим сільбудом тріпоче, тріпоче (А. Малишко);
// Мигтіти, мерехтіти, блимати (про світло, вогонь і т. ін.).
Чорні хмари грізно йдуть від моря .. В них тріпочуть блискавиці сині... (Н. Забіла);
Зорі мигтіли, тріпотіли по обрію, мов живі (О. Гончар);
Увесь світ тріпоче-міниться в моїх очах і віддаляє та й віддаляє лебедів (М. Стельмах);
// Звучати тремтливо, переливчасто (про голос, звуки).
І поки грав Марусяк, поки тріпотіли в осіннім небі останні ридання лебединої пісні, – в великім очарованню [очаруванні] стояла товпа (Г. Хоткевич);
Переливчастий тенорок, неголосно тріпочучи, зразу ж бере за душу (М. Стельмах).
2. Судорожно здригатися всім тілом.
Біду собі купила Та й за свої гроші .. І кривий, і сліпий, Ще й де того горбатий, А як стане тріпотати, Треба з хати утікати (народний жарт);
– Катре! – почну, – а Катря як стисне мені руку: – Іде, іде [Чайченко], просто до нас іде! – шепче, а сама так і тріпоче (Марко Вовчок);
А він [щупак] тріпоче та стрибає в кошику (З. Тулуб);
В руках Ремо качка полохливо тріпотіла, а його пальці відчували калатання збентеженого пташиного серця (Олесь Досвітній);
// Часто й посилено битися (про серце).
Б'ється, тріпоче гаряче серце. Воно відчуло радість (С. Чорнобривець);
Серце тріпотить – бо ось перед очима низенькі хати, заснулі дерева, сіра колія дороги (О. Копиленко);
// Злегка дрижати, тремтіти.
Син треться біля батька, мовчить, тільки ніздрі тріпотять (Григорій Тютюнник);
* Образно. Коли уся душа тріпоче, як білий парус на човні, – Тоді рука моя не хоче Пером виводити пісні (М. Рильський);
// перен. Ледве помітно проявлятися (про життя, усмішку тощо).
Життя тріпотіло, билося в ньому [пораненому] кволим вогником в степу на осінньому вітрі (В. Козаченко);
– Яка ти славна, Уляно, при місяці, звісно. – Ну що ти вигадуєш? – ніяковіє від його слів дружина, а в пухких куточках її уст спокійно тріпоче щаслива усмішка (М. Стельмах).
3. перен., рідко. Те саме, що тремті́ти 3; дрижати (у 3 знач.).
Наллялися вже були кров'ю жили Ясенові, ось-ось вибухне страшний його гнів, що від нього завжди тріпотіло все навкруги, кидалось урозтіч. Але все ж раптом ущух, підкорився жінці (Є. Кротевич);
Скільки ж треба сонця, ласки, квітів по останнім святі перемог, щоб одвикли діти тріпотіти перед чорним привидом тривог!.. (Н. Забіла).
Словник української мови (СУМ-20)