тріумвірат
ТРІУМВІРА́Т, у, ч.
1. У Стародавньому Римі епохи занепаду республіки – союз трьох впливових політичних діячів і полководців, що мав на меті захоплення верховної влади в державі (перед цим – колегія з трьох осіб, що обиралася з певною метою).
Антоній (Марк Антоній), римський полководець і член тріумвірату, жив 83–30 рр. до н. е. Клеопатра – остання єгипетська королева з династії Птолемеїв, його кохана, жила 66–30 рр. до н. е (з наук.-попул. літ.).
2. перен. Про трьох осіб, що об'єднуються для якої-небудь спільної діяльності.
[Меценат:] Ся оргія моя, признатись мушу, нагадує щось трошки царство тінів [тіней] перед Плутоновим тріумвіратом (Леся Українка);
Хто мав змогу спостерігати життя мистецького Харкова наприкінці двадцятих і на початку тридцятих років, той напевно пам'ятає нерозлучний тріумвірат, що складався з режисера О. Курбаса, письменника М. Куліша і художника В. Меллера (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)