тріумф
ТРІУ́МФ, у, ч.
1. У Стародавньому Римі – урочистий вступ полководця та його війська у столицю після переможного завершення війни, що супроводжувався виявом почестей.
Далі, потрійним тріумфом до Римського замка вступивши, Цезар богам італійським обіцяну почесть складає: Триста в великому місті присвячує храмів обітних (М. Зеров).
2. Видатний, блискучий успіх, перемога; торжество.
[Неріса:] Якби ти в Рим дістався з Меценатом і там здобув заслужений тріумф, – .. то рідні лаври наче ряст весною, прослалися б тобі попід ногами (Леся Українка);
Коли надійшла телеграма від уряду, все залунало з подвоєною силою, все підвелося, радіючи тріумфу вченого (О. Довженко);
З дня на день усі чекали закінчення війни .. Здавалось, година розв'язки ось-ось настане і найпотужніші радіостанції світу нарешті привітають людство з великим тріумфом (О. Гончар);
// Взагалі перемога, успіх кого-небудь.
Мужчина, певний тріумфу, зривається, .. випростовує руки і вже держить свою вибрану в обіймах (І. Франко);
За столом здіймався страшенний заколот .. Кінчалось звичайно тріумфом слабішої сторони, та в ґрунті були задоволені всі (М. Коцюбинський).
(1) З тріу́мфом – як переможець, з почуттям гордості й радості за свій успіх.
[Хвора:] Боролося воно [місто], змагалось, як уміло, А потім мусило одперти браму, І вороги ввійшли з тріумфом в неї (Леся Українка);
Дамаскін з тріумфом поглядав на капітана (Іван Ле і О. Левада).
Словник української мови (СУМ-20)