туга
ТУ́ГА, и, ж.
Почуття глибокого жалю; важкий настрій, переживання, спричинені якимсь горем, невдачею і т. ін.; журба, сум.
Засумував же тяжко наш Осауленко.., занудив світом несказанно. З лиця спав, аж почорнів од великої туги (П. Куліш);
Тяжка, пекуча туга облягла її серце, важкі думки обсіли голову (Панас Мирний);
Журавлі тяглися на південь довгими ключами, і їх журливий гаркавий крик віддався в серці поета безмежною тугою (З. Тулуб);
// за ким – чим, по кому – чому. Це почуття, викликане відсутністю кого-, чого-небудь, хто (що) знаходиться десь далеко.
Безліч не спала ночей мати у тузі за сином (М. Терещенко);
Говорили зразу, що він [тато] убив себе з туги по мамі (І. Франко);
Такий плач, сповнений любові до рідного краю і туги по ньому, міг вирватися з грудей людини, яка сама зазнала всю гіркоту і тягар турецької неволі (М. Рильський);
// Журливий вираз (обличчя, очей і т. ін.).
Знати по очах було, що плакав чоловік, ще й зараз туга стояла в очах (А. Головко);
Чернишеві хотілося багато чого сказати цій дівчині-вдові .. з очима, повними туги (О. Гончар);
Григір відвів убік налиті тугою очі (Григорій Тютюнник).
Розважа́ти (розганя́ти, рідко розго́нити, розві́ювати) / розва́жити (розігна́ти, розві́яти) нудьгу́ (журбу́, ту́гу, сум, го́ре і т. ін.) див. розважа́ти;
(1) Те́мна ту́га – нерозважна, дуже сильна туга, сум.
Скільки днів пролетіло над нами! Серце тугою темною б'є... (В. Сосюра).
◇ Би́тий го́рем (ту́гою) див. би́тий;
Вдава́тися / вда́тися в ту́гу див. удава́тися;
Душа́ огорта́ється (пройма́ється) / огорну́лася (пройняла́ся) жа́лем (ту́гою, сму́тком і т. ін.) див. душа́;
Не схо́дить ту́га з се́рця див. схо́дити;
Обгорта́ти (огорта́ти) / обгорну́ти (огорну́ти) ду́шу (се́рце) ту́гою (сму́тком, су́мом і т. ін.) див. обгорта́ти;
(2) Ту́га на се́рці у кого – хтось страждає, тужить.
– Пропали Всі радощі, на серці вічна туга (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)