туманитися
ТУМА́НИ́ТИСЯ, а́ни́ться, недок.
1. Покриватися, огортатися туманом, ставати туманним.
Туманяться діброви, І присмерк виповня високий бір сосновий (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);
// безос. З'являтися (про туман).
Ох! хмариться, туманиться, став дощ накрапати (з народної пісні);
Сіріє... Над озером туманиться... (Остап Вишня);
// Бути туманним.
Над далеким білим простором одноманітною повстиною туманився тихий день (П. Панч);
Ще сонце тільки-тільки підвело свій вінець, ще сизо і синьо туманились роси, коли мене розбудив тато (М. Стельмах);
// Виднітися в тумані; виднітися, як у тумані, як крізь туман.
Вже обсипа зоря свої вінки, на гори сходить вечір ніжнокрилий, туманяться далекі вітряки, і синню покриваються могили (В. Сосюра);
Дніпро лежав під кручею, внизу, І даль за ним туманилась (Л. Первомайський).
2. Застилатися, заволікатися слізьми (про очі) або потьмарюватися (про зір, погляд, очі).
Орися зіскакує з лави, очі її туманяться слізьми, лице горить, як у вогні (Григорій Тютюнник);
Антон Тимофійович повільно підійшов до столика, обережно взяв коробочку, вийняв медаль, довго дивиться. Туманиться його зір (М. Зарудний);
– Нехай же не стомлюються ваші руки, не туманиться зір і буде ясним розум, щоб наш корабель завжди йшов заданим курсом (В. Логвиненко).
Словник української мови (СУМ-20)