туманитися

ТУМА́НИ́ТИСЯ, а́ни́ться, недок.

1. Покриватися, огортатися туманом, ставати туманним.

Туманяться діброви, І присмерк виповня високий бір сосновий (М. Рильський, пер. з тв. А. Міцкевича);

// безос. З'являтися (про туман).

Ох! хмариться, туманиться, став дощ накрапати (з народної пісні);

Сіріє... Над озером туманиться... (Остап Вишня);

// Бути туманним.

Над далеким білим простором одноманітною повстиною туманився тихий день (П. Панч);

Ще сонце тільки-тільки підвело свій вінець, ще сизо і синьо туманились роси, коли мене розбудив тато (М. Стельмах);

// Виднітися в тумані; виднітися, як у тумані, як крізь туман.

Вже обсипа зоря свої вінки, на гори сходить вечір ніжнокрилий, туманяться далекі вітряки, і синню покриваються могили (В. Сосюра);

Дніпро лежав під кручею, внизу, І даль за ним туманилась (Л. Первомайський).

2. Застилатися, заволікатися слізьми (про очі) або потьмарюватися (про зір, погляд, очі).

Орися зіскакує з лави, очі її туманяться слізьми, лице горить, як у вогні (Григорій Тютюнник);

Антон Тимофійович повільно підійшов до столика, обережно взяв коробочку, вийняв медаль, довго дивиться. Туманиться його зір (М. Зарудний);

– Нехай же не стомлюються ваші руки, не туманиться зір і буде ясним розум, щоб наш корабель завжди йшов заданим курсом (В. Логвиненко).