туркати
ТУ́РКАТИ, аю, аєш і ТУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.
1. Видавати своєрідні переливчасті звуки (про голуба, горлицю); воркувати.
Голуби туркають.., мабуть, на даху (Н. Рибак);
Ранкова іде від ставка прохолода, І туркає горлиця десь лісова (І. Нехода);
В глухому закутку садка .. турчала горлиця (І. Вирган).
2. перен., розм. Говорити, повторювати одне й те саме.
Туркав йому, туркав, поки він таки послухав мене (Сл. Б. Грінченка);
Били його в лице капрали, туркали йому до уха слова німецької команди (Г. Хоткевич);
Турчать [мати] та турчать щодня, щогодини: оженись та оженись (Марко Вовчок).
Словник української мови (СУМ-20)