туркати
ВОРКУВА́ТИ (про голубів, горлиць — видавати своєрідні переливчасті звуки), ВОРКОТА́ТИ (ВОРКОТІ́ТИ), ТУ́РКАТИ, ТУРКОТІ́ТИ, ТУРЧА́ТИ, БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ), ГУРКОТА́ТИ (ГУРКОТІ́ТИ), ГУСТИ́. Воркувала Горлиця у садку, У куточку тихенькому, на бузку (Л. Глібов); Десь близько за стіною воркотали й пурхали старі голуби (С. Скляренко); Рудасті голуби граціозно поводили голівками і ніжно воркотіли (В. Кучер); У верховітті туркотів дикий голуб (П. Кочура); В глухому закутку садка турчала горлиця (І. Вирган); Голуб в'ється навколо неї і буркоче (Леся Українка); — Ой голуб гуде, голубка гуркоче, Либонь голубоньку та покинути хоче (пісня).
ПОВТО́РЮВАТИ (ПОВТОРЯ́ТИ) (говорити, писати, робити і т. ін. щось знову, ще раз те ж саме), ПЕРЕКА́ЗУВАТИ, ПЕРЕСПІ́ВУВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ТОВКМА́ЧИТИ розм., ТОВКТИ́ розм., ЧОВПТИ́ розм., ДОВБТИ́ (ДОВБА́ТИ) розм., ТОРО́ЧИТИ розм., ТУ́РКАТИ розм., ТУРЧА́ТИ розм., ТЕРЕБИ́ТИ діал.; ТВЕРДИ́ТИ, ПРА́ВИТИ (постійно говорити те ж саме); ВТОРУВА́ТИ (повторювати чиїнебудь слова, звуки, наслідуючи когось, щось); УЧАЩА́ТИ (ВЧАЩА́ТИ) розм. (частіше повторювати); ПОВТО́РЮВАТИСЯ (ПОВТОРЯ́ТИСЯ) (повторювати власні слова, дії). — Док.: повтори́ти, переказа́ти, переспіва́ти, проказа́ти, повтори́тися. Це був приємний наказ, і його не треба було повторювати двічі (О. Іваненко); Князь опустив ложку в борщ, і всі інші повторили цей рух (Вал. Шевчук); Упав на траву і став механічно повторяти своє заклинання..: все минеться, минеться, минеться... (С. Васильченко); Художник, який втратив би це (новаторське) відчуття, неминуче опиниться в обозі мистецького життя і, в кращому разі, лиш переспіву ватиме самого себе (О. Левада); Читав Мартин Євангеліє, а може, він його з голови по пам'яті проказував, хто його знає! (Грицько Григоренко); — Весь час товкмачу чоловікові про те, як корисно крутити педалі на свіжому повітрі (збірник "Український анекдот"); Довго слухала Маруся і не знала, як Олену і спинити, бо та радесенька була хоч до вечора товкти про свого боярина (Г. Квітка-Основ'яненко); Чоловік одно човпе (П. Чубинський); На дятла схожий, суддя довбає й довбає своє. Питання, питання, питання (Л. Первомайський); — Та це йому наговорив отой великорозумний Денис! Він усім це саме торочить (І. Нечуй-Левицький); Туркав йому, туркав, поки він таки послухав мене (Б. Грінченко); Турчав і турчав (Кнурець) у вуха Дашуньці, а вона вдавала, ніби уважно слухає (П. Загребельний); Що кому треба, той про те й теребить (прислів'я); Жінка з дивовижним терпінням слухала і знов рівним, ласкавим голосом твердила своє, завчене, видно, назавжди (С. Журахович); Вона того не слухає, а править своє. Вечеря на столі — просить вечеряти (Марко Вовчок); — П'ю за сміливість! — За сміливість! — лунають голоси, вторуючи брязкоту чарок (М. Коцюбинський); Дмитренко дедалі став учащати: "так" та "бачите", — видно, він гаразд і сам ні бачив, ні знав того, про віщо розказував (Панас Мирний); В розповідях своїх, особливо про себе, Роман Петрович по двічі і по тричі, певне забуваючи, повторювався (В. Козаченко).
Словник синонімів української мови