тіпнути
ТІ́ПНУТИ, ну, неш, док., кого, що і без прям. дод.
Однокр. до ті́пати 1, 2.
Литка тіпнув вусами, пильно подивився на свого співрозмовника (Г. Епік);
Тіпнувши плечем, з якого звисав порожній рукав солдатської гімнастерки, Кузьма став доповідати про стан і завдання дружини (А. Іщук);
// безос.
Тут Мартою й тіпнуло. Жбурнула на стільницю недоліпленого вареника, встала зі стільця (І. Нижник);
Тілом тіпнуло. І ту ж мить глибокий сон приборкав гетьмана на цілу годину (Г. Колісник).
Словник української мови (СУМ-20)