угодник
УГО́ДНИК, а, ч., церк.
За релігійними уявленнями – той, хто приємний Богові своєю святістю, безгрішним життям; святий.
Розтираючи другого дня ноги графині, дівчина спитала в неї: – Пані, чи не дали б ви мені книжечку почитати про страждання якогось угодника Божого? (О. Донченко);
Мечеться у вічі золотий хрест на бані церкви, горять фарбами три угодники Божі – Володимир святий, князі Борис і Гліб (Г. Косинка).
Словник української мови (СУМ-20)