угодник
УГО́ДНИК, а, ч., церк. За релігійними уявленнями — той, хто приємний богові своєю святістю, безгрішним життям; святий.
Розтираючи другого дня ноги графині, дівчина спитала в неї: — Пані, чи не дали б ви мені книжечку почитати про страждання якогось угодника божого? (Донч., III, 1956, 46);
Мечеться у вічі золотий хрест на бані церкви, горять фарбами три угодники божі — Володимир святий, князі Борис і Гліб (Кос., Новели, 1962, 80).
Словник української мови (СУМ-11)