угодний

УГО́ДНИЙ (ВГО́ДНИЙ), а, е.

1. рідко. Який відповідає волі, бажанню, смакам кого-небудь; приємний, до вподоби комусь.

Мати тим тільки свою журбу тішить, що сеє безталання Катрине буде батькові вгодне (Вовчок, І, 1955, 224);

— Там що людина невісточка в мене, так її вже й не найти такої. Правду казав сват: «На мою дитину не зажалієтесь, каже. Я годував її, щоб вона і богові, й людям угодна була» (Тесл., З книги життя, 1949, 22);

— Та стривай! Не гарячкуй! Не вгодний той купець, знайдемо іншого! (Головко, А. Гармаш, 1971, 538).

2. заст. За релігійними уявленнями — приємний богові, гідний заступництва бога.

[Василь:] Здорові були, святії угодниці. [Сестра Серахвима:] То ще як господь сподобить бути йому згодними, а поти тілько черниці (Мирний, V, 1955, 102).

Значення в інших словниках

1. угодний — уго́дний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. угодний — УГО́ДНИЙ (ВГО́ДНИЙ), а, е. 1. рідко. Який відповідає волі, бажанню, смакам кого-небудь; приємний, до вподоби комусь. Мати тим тільки свою журбу тішить, що сеє безталання Катрине буде батькові вгодне (Марко Вовчок); Правду казав сват...  Словник української мови у 20 томах
3. угодний — (вгодний), -а, -е. 1》 рідко. Який відповідає волі, бажанню, смакам кого-небудь; приємний, до вподоби комусь. 2》 За релігійними уявленнями – приємний Богові, гідний заступництва Бога.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. угодний — ПРИЄ́МНИЙ (який викликає задоволення, втіху, насолоду своїми якостями, властивостями, створює гарний настрій тощо), ХОРО́ШИЙ, МИ́ЛИЙ, ПРИ́ЯЗНИЙ, СЛА́ВНИЙ, ВІДРА́ДНИЙ, УТІШЛИВИЙ (ВТІШЛИВИЙ), УТІ́ШНИЙ (ВТІ́ШНИЙ), УГО́ДНИЙ (ВГО́ДНИЙ) заст., БЛА́ГОСНИЙ заст.  Словник синонімів української мови
5. угодний — Угодливий, угодний см. угоден.  Словник української мови Грінченка