угодник

СВЯТИ́Й ім., ПРА́ВЕДНИК, ПРА́ВЕДНИЙ, ПРЕПОДО́БНИК, ПРЕПОДО́БНИЙ, УГО́ДНИК, СВЯТЕ́ЦЬ рідше; ЧУДОТВО́РЕЦЬ (святий, який нібито має хист творити чудеса). — Що ж воно там пишеться?.. — Пишеться, як святих мучили за християнську віру, як преподобні жили в пустині, в лісах, пущах, нетрях (І. Нечуй-Левицький); В одному кутку картини був і рай. Праведники зривали тут з дерев золоті яблука (О. Донченко); — Тепер я й сам не відаю, куди належу: чи до грішних, а чи до праведних (М. Ю. Тарновський); Постав хіба свічку перед Серафимом-угодником (А. Тесленко).

Значення в інших словниках

1. угодник — уго́дник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. угодник — див. СВЯТИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. угодник — див. аскет, спасенник  Словник чужослів Павло Штепа
4. угодник — УГО́ДНИК, а, ч., церк. За релігійними уявленнями – той, хто приємний Богові своєю святістю, безгрішним життям; святий. Розтираючи другого дня ноги графині, дівчина спитала в неї: – Пані...  Словник української мови у 20 томах
5. угодник — -а, ч., церк. За релігійними уявленнями – той, хто приємний Богові своєю святістю, безгрішним життям; святий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. угодник — УГО́ДНИК, а, ч., церк. За релігійними уявленнями — той, хто приємний богові своєю святістю, безгрішним життям; святий. Розтираючи другого дня ноги графині, дівчина спитала в неї: — Пані...  Словник української мови в 11 томах
7. угодник — Угодник, -ка м. Угодникъ. К. ПС. 197.  Словник української мови Грінченка