угодовець
УГОДО́ВЕЦЬ, вця, ч., політ.
Той, хто провадить політику угодовства з ворогом.
Були часи.., коли народовців [галицьких] скоріш можна було назвати угодовцями – так багато вони говорили про згоду з польськими магнатами та австрійсько-польськими урядниками (М. Драгоманов);
Наша школа усі свої зусилля спрямовує на виховання слухняних, доброзвичайних, старанних хлопчиків і дівчаток, маленьких угодовців, не виховуючи в них духу критицизму (Ю. Щербак).
Словник української мови (СУМ-20)