уклякати
УКЛЯКА́ТИ (ВКЛЯКА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УКЛЯ́КНУТИ (ВКЛЯ́КНУТИ), УКЛЯ́КТИ (ВКЛЯ́КТИ), кну, кнеш; мин. ч. укля́к, ла, ло і укля́кнув, нула, ло; док.
1. Ставати, падати (на коліна).
А на колінах важко перед ним Вклякала жінка, поглядом смутним Вдивляючись у риси захололі (Л. Первомайський);
Маланці забиває дух!.. Не спускаючи очей з вишневого села, тихо осідає вона на коліна. Поруч уклякають діти (В. Бабляк);
Ледве протиснулась [Марія] крізь натовп .. і зараз уклякла на обидва коліна на мокру од крові землю (М. Коцюбинський);
– Ставай!.. сюди ставай... – кивала [Федору Пилиповичу] головою Христя, вклякнувши на коліна перед батьками (А. Іщук);
В тій церковці було повно дітей, і жінок, і стариків. Вони вклякнули й так стояли навколішках, молитовно згорбившись (І. Багряний).
2. Взагалі опускатися на землю, припадати до неї.
Вклякнули [козаки] на холодний сніг і прикипіли (Я. Качура).
3. Дерев'яніти, терпнути від холоду, незручного положення і т. ін.
Стало сонце примеркати, Став Зміяра уклякати (І. Манжура);
І сам не зрозумів [Умар] у мить, коли хапав утопленика, з якого боку вхопити, – а вхопив як слід, аби тільки б не вклякнули ноги (Іван Ле);
Кирило Смолярчук аж шиєю уклякнув, слухаючи Мічугіна (Г. Косинка).
4. Хилитися, никнути (про злаки); робитися сухим, негнучким (про рослини взагалі).
– Наше жито вже сиплеться; через день, через два воно вже вклякне! (І. Нечуй-Левицький).
5. Втрачати енергію, бадьорість, впадати в пригнічений настрій.
Хмельницький якось укляк, випустив нагайку з руки і, відійшовши до лави, сів біля столу (Іван Ле).
6. Ставати нерухомим, завмирати (від несподіванки, страху і т. ін.).
Учта, яку виявили Хмельницького споборники, зворушила запорожців. На якийсь час вони споважніли, розправили плечі, розгладили вуса і уклякли, мов на молитві (П. Панч);
Ганна, як стояла, так і вклякла на тому ж місці, наче вкопана. Оця дивна зустріч і розмова вразили дівчину, справді, як блискавка (В. Козаченко);
* У порівн. Довго стояла [Паша] посеред світлиці, мов уклякла. Бракувало сил поворухнутись, лише руки тіпалися й чомусь отерпли губи (М. Циба).
7. тільки док., розм., рідко. Те саме, що замо́вкнути.
Так він і вклякнув, наче води в рот набрав (Сл. Б. Грінченка).
Словник української мови (СУМ-20)