унікальний
УНІКА́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Надзвичайний у якомусь відношенні; рідкісний, винятковий.
Всередині собору [Софіївського] збереглись всесвітньо відомі софійські фрески та мозаїки, які являють собою унікальну за значенням пам'ятку образотворчого мистецтва XI ст (з наук. літ.);
Гостям показали справді унікальний витвір – перший глобус місяця з усіма впадинами та рельєфами на його лицевій і тильній стороні (І. Волошин);
В роботі розглядається Архів Коша Запорозької Січі – унікальне історичне джерело, пам'ятка української писемності XVIII століття (з наук. літ.).
2. Єдиний, неповторний.
Якщо людство унікальне, тоді гуманізм набуває суворого, але аж ніяк не песимістичного забарвлення (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)