упин
УПИ́Н (ВПИН), у, ч.:
◇ (1) Без упи́ну (рідше без спи́ну) – весь час, не перестаючи; безперестанку.
Блідий панотчик балакав без упину (Л. Мартович);
Серед чудових картин та виглядів у дорозі пливуть мої думи одна за однією .. без спину, пливуть самохіть не по моїй волі (І. Нечуй-Левицький);
// не роблячи зупинок під час руху.
То йдуть вагони без упину з вантажем бойових речей – гармат, і танків, і мечей [мечів] (П. Тичина);
Нема́ (нема́є, не було́) зупи́ну (впи́ну, спи́ну і т. ін.) див. нема́;
Не ма́ти (не зна́ти) спи́ну (впи́ну) див. ма́ти².
Словник української мови (СУМ-20)