уповивати
УПОВИВА́ТИ (ВПОВИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УПОВИ́ТИ (ВПОВИ́ТИ), в'ю́, в'є́ш, док., кого, що.
1. Замотувати, щільно обгортати (звичайно немовля пелюшками); сповивати.
– Що ж там, голубе Іване? Як там бідна дочка? – А нічого, уповила Хлопця, як линочка! (С. Руданський);
// Обвивати або обплітати.
Кошики миртом впов'ю, миртом прикрашу чоло (М. Зеров);
Золотою окрайкою гарною стан свій Підперезала [Еос], чоло вповила дорогим покривалом (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).
2. тільки 3 ос., перен. Щільно огортати, затягувати (про дим, туман і т. ін.).
Туман встає по долині, Село вповиває (С. Руданський);
* Образно. Тяжкий стогін вповив горбкуваті землі галицького Покуття (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)