уповивати
УПОВИВА́ТИ (ВПОВИВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., УПОВИ́ТИ (ВПОВИ́ТИ), в’ю́, в’є́ш, док., перех.
1. Замотувати, щільно обгортати (звичайно немовля пелюшками); сповивати.
— Що ж там, голубе Іване? Як там бідна дочка? — А нічого, уповила Хлопця, як линочка! (Рудан., Тв., 1959, 160);
// Обвивати або обплітати.
Кошики миртом впов’ю, миртом прикрашу чоло (Зеров, Вибр., 1966, 286);
Золотою окрайкою гарною стан свій Підперезала [Еос], чоло вповила дорогим покривалом (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 187).
2. тільки 3 ос., перен. Щільно огортати, затягувати (про дим, туман і т. ін.).
Туман встає по долині, Село вповиває (Рудан., Тв., 1959, 73);
*Образно. Тяжкий стогін вповив горбкуваті землі галицького Покуття (Ірчан, II, 1958, 69).
Словник української мови (СУМ-11)