упокорений

УПОКО́РЕНИЙ (ВПОКО́РЕНИЙ), а, е.

Дієпр. пас. до упоко́рити.

Було [селянство Галичини] бідне, забите, упокорене, залякане католицькими попами (В. Гжицький);

Знеможено схилилась [Ніна] на канапу, притиснувши до вуст мережану хусточку і, упокорена, лежала, прислухаючись до приглушеного стукоту серця (Олесь Досвітній);

Україна, яка вважалася упокореною, тепер нагло і несподівано переплутала всі справи. Ім'я Богдана Хмельницького виникло, як лихий вісник для володарів Заходу і Сходу (Н. Рибак);

Так, це була гарячка піднятої на божевільний двобій, гордої, ще ніким і ніколи не упокореної волі, що на грані можливого за всяку ціну хотіла перемогти (І. Багряний);

// у знач. прикм. Який виражає упокорення.

Перед панами мала [Зоня] упокорений вид, а тітці своїй не сміла в очі дивитись (Леся Українка);

// Заспокоєний, спокійний.

Минає півтори години. Позаду лишилася упокорена недільними настроями Лозанна, автострада відгула (Н. Рибак).

Значення в інших словниках

1. упокорений — упоко́рений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. упокорений — (впокорений), -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до упокорити. || упокорено (впокорено), безос. присудк. сл. 2》 у знач. прикм.Який виражає упокорення.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. упокорений — УПОКО́РЕНИЙ (ВПОКО́РЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до упоко́рити. Було [селянство Галичини] бідне, забите, упокорене, залякане католицькими попами (Гжицький, Вел.  Словник української мови в 11 томах